Про благодійний захід

Запрошуємо підтримати благодійну ініціативу, долучившись до онлайн-забігу або вело заїзду на зручну для вас дистанцію.
Забіг та велозаїзд «Подаруй мені життя» присвячений Ксенії Курач .ОКСАНА ТА ВОЛОДИМИР КУРАЧ . ПРО ОНКОДІАГНОЗ ДІВЧИНИ ПАРА ДІЗНАЛАСЯ У ПЕРШІ ТИЖНІ ПОВНОМАШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ І СТІЙКО ВЕДЕ ДВІ ВІЙНИ. ПОДРУЖЖЯ ПОПРИ ВСЕ ЗАЛИШИЛОСЬ В УКРАЇНІ.Благодійні внески будуть спрямовані на реабілітацію Ксенії.

Більше про Захід

«Подаруй мені життя»
За останні 45 днів двічі під ножем онкохірургів .... Місяць тому видалили груди, а вчора мене оперували онкогінекологи ... 
    Мені 34 і я мама маленької донечки Нонночки. За тиждень до війни дізналася про свій діагноз - тричі негативний рак молочної залози (найагресивніша форма).   Десять місяців боротьби за життя , війни в війні…

Про життя до війни .Оксана: Моє життя насправді було прекрасним!!! Трішки монотонним, але чудовим! Тоді я ще не знала про свій діагноз і не очікувала, що буде війна. До останнього… Я займалася вихованням маленької донечки, підшукувала садочок та мріяла вийти на роботу. Навіть в той день, 24 лютого, у мене була запланована співбесіда по роботі. Плани… Мрії… Наповнене життя, яке вмить було зруйноване…
Володимир: До 24 лютого я був керівником реабілітаційного центру з надання допомоги людям, які потрапили до полону залежностей від психоактивних речовин (алкоголізм,наркоманія). Останні 5 років — у служінні іншим людям, дітям сиротам, залежним та просто пересічним громадянам нашої країни. Борюся за наших дітей та молоде покоління . Молодь України — це майбутнє нашої держави.
Встановлення діагнозу та емоційний стан .Володимир: За тиждень до війни ми разом з дружиною поїхали на перше обстеження, якщо мене пам'ять не зраджує, то було УЗД грудей .
Чому пішли? Пішли, тому що Оксана незадовго до цього закінчила годувати грудьми нашу донечку Нонночку і прощупала у себе в грудях невідомого походження пухлину.
Оксана: Після закінчення грудного вигодовування донечки я прощупувала груди, і зрозуміла, що щось не те… В одній із грудей було затвердіння, воно ніяк себе не проявляло: не боліло, не пекло, не хвилювало, але я вирішила негайно звернутися до лікаря. Відчувала себе спокійно і була впевнена, що це щось незначне, або доброякісне, адже в моїй сім'ї ніколи не чули слово«рак», і як кожен, мабуть, думала, що це десь там далеко, у когось, але зі мною таке статися не може! 
час того, коли в країні повномасштабна справжня війна, де гинуть люди і літають ракети, покинувши рідний дім, з маленькою дитиною на руках, без роботи… Це було трохи непросто… Але я дякую Богу, що давав мені сил і терпіння це пройти! Бо по-іншому це було б дуже важко! Три тижні ми дзвонили майже кожен другий день до лікаря та чекали на довгоочікуваний результат, нікому із рідних нічого не говорили. Зрозуміло, що результат прийшов із затримкою майже в місяць:((( За який ми могли б уже розпочати лікування, але війна внесла свої корективи…
Володимир: Дізналися про діагноз вже на третьому тижні повномасштабної війни, коли рашисти кляті підступно вдерлися на нашу землю. Дізналися по телефону, лікар був вже у Львові зі своєю клінікою, я родину вивіз у центральну Україну. До того дня, поки не повідомили про діагноз, нікому не казали... Пам'ятаю той день, я подзвонив Денису Володимировичу й питаю, що скажете, лікарю?— Діагноз є. Рак молочної залози, тричі негативний, агресивна форма, пухлина злоякісна — карцинома…
Я поклав слухавку і пішов до дружини. Казав відразу, вона була готова… Тяжко було, трохи лячно…
Оксана: Як сьогодні пам'ятаю той день. Рання весна, ще було холодно, десь 10-11 ранку, ми з донечкою на ліжку у бабусі гралися іграшками, поряд стара пічка… До кімнати зайшов Володя, поглянув на мене і сказав одним словом «це карцинома!» Я трошки розхвилювалася, стало страшно, але не плакала, не нервувала. Просто прийняла це! Сльози були пізніше...
Про життя після 24 лютого
Володимир: Цілий день було вагання, що робити… куди відправити своїх дівчат… Інші почуття були: дика лють і злість, жага помсти і йти в бій, хоча поки не було зрозуміло нічого, було відомо, що на Гостомель полетіли вертушки і там наші лицарі навалювали оркам п….й крепко.
Оксана: Ми не знали, що і як робити. Ми старалися зберігати спокій, слідкували за новинами, зібрали речі першої необхідності і були на зв'язку з рідними. А ще я облаштувала ванну для того, щоб там ховатися від бомбежок) Були цілий день дома, і тільки за пів години до комендантської години ми прийняли рішення виїхати з Києва.
Володимир: З ранку до вечора неможливо було знайти спільне рішення в сім'ї куди їхати і що кому робити… Ніхто нікуди не хотів виїжджати з Києва. Вже ближче до 21:00 бабуся наполягла вивозити онучку, адже якщо відключать світло й інші комунікації, як помити дитину, як приготувати поїсти — тому ввечері за 2 хв було прийнято рішення і ми виїхали у сільську місцевість, де була своя вода з криниці, пічка, щоб їсти готувати та усе більш-менш необхідне.
Ми їхали з Оксанкою, ще й таємницю тримали в собі, переглядуючись очима, а як же дізнатися за результат трепан-біопсії і що далі буде...
Але їхали вночі… Сунулися до Білої Церкви автомобіль за автомобілем, не автомагістраль була, а гірлянда з фар автівок… Дякувати Богу, ми доїхали до оселі у селищі і почали облаштовувати побутові питання, виходити на зв'язок з лікарями. Один взагалі вилетів до Єгипту і слухавку не брав (це мене обурило, адже у людини підозра на рак, а ти айболіт чкурнув і байдуже що там і як, гіпократ)… До Дениса Володимировича я дозвонився і майже щодня тримав з ним зв'язок. Аналізи не могли робити в столиці, були на околицях міста бої, люди не виходили на роботу... Ми мусили чекати...
Чекали чотири тижні і потім нам повідомили зі Львова про діагноз дружини.
Про зміну цінностей
Оксана: Ціную кожен день і кожну хвилинку. Дякую Богу за ранок. Матеріальне стає все більше на другий план, стараюся більше допомогати людям, наскільки це можливо в моєму стані. Молюся кожного дня за нас усіх, за Україну.
Володимир: Війна… Клята війна… Хочу відразу вклонитися до землі усім батькам, чиї діти стали на захист УКРАЇНИ. Подякувати Збройним Силам України, нашому Президенту Володимиру Зеленському та головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному. Війна зняла рожеві окуляри по відношенню до інших людей, до життя. Війна зняла маски.Про мріїОксана: Мрію бути здоровою і на повну насолоджуватися життям, адже воно таке коротке… мрію, як ми з чоловіком поведемо донечку до садочка, а потім в школу, мрію видати її заміж і доживати щасливу старість з чоловіком… мрії мої, можливо, дуже прості… але це мої мрії… Не уявляю свого життя без рідних і близьких, без Бога!
Володимир: Мріємо про повне зцілення і пожиттєву ремісію, як кажуть в медицині. Мріємо про власний куточок (житло). Зараз ми переїхали на орендовану однокімнатну квартиру в місто-Герой Ірпінь. Не уявляємо свого життя без особистих відносин з Господом Богом, все інше з Ним витримаємо, вистоїмо, вимолимо, виборемо, адже МИ УКРАЇНЦІ і МИ ЙОГО ДІТИ.

Реєстрація на забіг 🏃 🏃‍♀️

Для підтвердження участі просимо вас залишити контактні дані та зробити благодійний внесок. 

5375235107652941 Номер карти

Реєстрація на вело заїзд 🚴‍♀️🚴‍♂️ 

Для підтвердження участі просимо вас залишити контактні дані та зробити благодійний внесок. 

5375235107652941 Номер карти